Поради психолога батькам майбутніх першокласників

Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов'язково говоритиме так, як ви.

Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім'єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.

Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.

У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.

Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.

Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м'язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.

Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».

Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам'ятовування.

Працюйте з дитиною над розвитком її пам'яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов'язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як підготуватися до першого вересня?

Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.

За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".

Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).

Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»)

Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)

Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.

Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.

Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.

Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:

Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.

Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно перевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.

Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).

У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).

Дитина проявляє необґрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).

Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).

Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).

Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.

Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)

Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).

Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).

Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця)

Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?

Страхи (нічні страхи). Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було.Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м'язів. Яскраво виражена агресія.

Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?

Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.

Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.

З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти що Вам цікаво все, що з ним відбувається що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є.

Що не може бути зроблене без участі батьків?

Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня. Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?

Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).

Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.

З першого вересня до цього додаються:

збір портфеля;

підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?

По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.

Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.

Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі.

Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.

Як виховувати успішних дітей

Упевненість у собі, оптимізм, працьовитість (тобто любов до праці), поява розвинених потреб, схильність досягати всього за рахунок себе, упевненість, що життя має глибокий сенс. Усі ці якості є невід'ємною частиною людини, яку можна назвати улюбленцем життя. Це людина, яка любить життя, почуває потяг до процесу життя та реалізується в усіх його сферах. Вона здатна дивуватися й більш охоче переживає щось нове, ніж шукає притулку у звичному.

Життєві пригоди для неї більша цінність, ніж безпека. Її установка на життя функціональна, а не механістична. Вона бачить ціле, а не тільки його частину, вона бачить структуру, а не окремі її елементи. Вона хоче формувати й впливати за допомогою любові, розуму й прикладу. Вона радіє життю й усім його проявам більше, ніж збуджуючим засобам.

Для того щоб дитина стала такою, вона повинна довіряти світу, а це значною мірою залежить від обставин її зачаття, того, як проходила ва­гітність, пологи й перший рік життя немовляти. Крім того, дуже важливі життєві установки людини, її ставлення до проблем, які ставитиме жит­тя. Якщо вона вийде у світ із базовою довірою і буде діяти на основі адекватних уявлень, вона обов'язково залишиться щасливчиком та опти­містом. Буде жити в злагоді із собою й оточенням. Саме тому батькам потрібно сформувати в дитини низку програм, щоб підтримати в неї такі життєлюбні установки:

1. Не все за що ти візьмешся у тебе відразу вийде

Це пов'язане з незнанням людиною об'єктивних законів, які керують суспільством і світом. Або з невмінням на практичному рівні справ­лятися із завданнями, які ставить життя. І тому треба сприймати всі невдачі не як катастрофи, а як уроки, які треба засвоїти, завдання, які треба вирішити, щоб більш гармонійно вписатися в цей світ. І щоб досягти бажаного, треба просто завзято вчитися.

2. Усі люди помиляються, ніхто не прийшов у цей світ ідеально пристосованим

Усе знати, вміти, у всьому домагатися успіху, бути в усіх відношеннях компетентним, адекватним і розумним ще жодній людині на планеті Земля не вдалося. Якщо людина прагнутиме досягти цього, вона на­завжди залишиться незадоволеною. У помилках немає нічого страш­ного. Потрібно просто зробити висновки!

3. Ти гарний, ти маєш право любити себе

Для більшості з нас ця теза не потребує доказів. Але дитині таку думку треба завзято насаджувати, щоб вона ввійшла в неї на дуже глибокому рівні (підсвідомості). Тоді дитина, ставши дорослою, буде любити себе незалежно від думки інших.

4. Ти маєш право бути собою, робити бажане й зовсім не зобов'язаний піклуватись про те, щоб ці дії були привабливими для інших

Неможливо подобатися всім. «На чужий роток не накинеш платок» — що б людина не робила, її однаково будуть засуджувати. Зрозуміло, як розумна істота, будь-яка людина розуміє, що залежить від інших і її дії не повинні заважати іншим. Якщо ця вимога виконується, то кожна людина має право діяти так, як їй заманеться.

Любов до дітей — одна з головних рушійних сил еволюції. їм завжди дають найкраще й найновіше, і, природно, вони до цього звикають. І коли виростуть, прагнуть жити так само.

5. Немає абсолютних моральних догм

Якщо людина вважає, що є непорушні прин­ципи, від яких не можна ніколи й нізащо від­мовлятися, це правильний шлях до того, щоб «зламатися під вітрами дійсності». Мораль є ідеологією, за допомогою якої регу­люються взаємини між людьми. Змінилися лю­ди, змінилися відносини — змінюється мораль. Тому немає вчинків, порочних за своєю суттю. Є поведінка людей — адекватна або ж неадек­ватна тій реальності, в якій вони живуть та в якій збираються жити. Якщо ж людина вважає, що є вчинки порочні й погані за своєю при­родою, і людей, що їх зробили, треба суворо карати, вона власноруч поставить між собою й іншими людьми непереборну стіну, за якою й помре в повній ізоляції.

"Мріяти — поетичний спосіб не думати."

Адріан Декурсель

6. Ти маєш право боятися, страхи потрібні для збереження життя

Ми не все знаємо й не все вміємо, ті чи ін­ші обставини навколишнього світу можуть нас лякати або ж викликати побоювання. Це нормально. Якщо людина, стикаючись із поді­бною ситуацією, збирає інформацію й зі знан­ням справи береться за її вирішення так, щоб максимально убезпечити себе від неприємнос­тей, то ймовірність того, що вона впорається, різко зростає. Якщо ж вона вважає, що єдина її можлива реакція в цьому випадку — бути напоготові, то їй не вистачить жодних запасів адреналіну. Страх уб'є її швидше й ефективні­ше, ніж те, чого вона боїться.

7. Якщо з тобою трапляються неприємності, то переважно вони є найближчими або ж більш віддаленими наслідками твоїх учинків

Усі лиха, які трапляються з людиною,— ре­зультат її неадекватних дій. Якщо вона буде ставитися до них так, то, подолавши їх, буде рости й розвиватися. Але якщо буде вважати, що біди нав'язані ззовні — обставинами або ж людьми,— назавжди залишиться залежною від них.

8. Умій нестивідповідальність.

Відповідальність — якість, вкрай необхідна, якщо людина хоче жити в суспільстві й щось із себе представляти в ньому. Якщо вона буде уникати відповідальності, стане ніколи й ніко­му не потрібною.

9. Наданий тобі набір здібностей цілком достатній для досягнення успіху.

І не треба прагнути до знаходження надмірних здібностей і можливостей. Треба повною мірою розвити свій потенціал, щоб реалізуватися уні­кальною особистістю.

10. Змінити поведінку інших практично неможливо.

Якщо людина вважає, що її благополуччя за­лежить від інших і їх треба самому змінити, щоб протидіяти їхньому поганому впливу, вона досягне саме того, чого боялася. Така людина не дізнається, що таке спокій, тому що люди будуть їй відповідати тим же.

11. Щастя не можливе, якщо ти пасивно пливеш за течією і нічого не робиш.

Якщо людина вважає, що це можливо, то до столітньої летаргії це її обов'язково приве­де. І її щастя, якщо протягом цього часу до неї прийде Прекрасний принц і дасть стусана. Таке ставлення до життєвих проблем необхід­но виховувати в різні моменти життя дити­ни. Робити це слід поступово й ненав'язливо. І через якийсь час ви побачите, що вони у ва­шої дитини прекрасно працюють. Тому до­бре подумайте — як ви будете їх насаджува­ти у своїх дітей. Пам'ятайте, що ефективність вашого впровадження цих принципів (влас­не, ваше виховання) істотно визначатиметь­ся вашим особистим прикладом і безумовною любов'ю.

Батьківська любов, природно, має виявлятися не тільки в словах, а й у реальних діях, реаль­ній позитивній атмосфері, створеній навколо дитини. Результатом стане формування впев­неної в собі .людини. Дитина має знати: допомо­га прийде завжди, батьки поруч, вони люблять і допоможуть.

"Мрії — не відхід від дійсності, а засіб набли­зитися до неї."

Вільям Сомерсет Моем

Зрозуміло, не завжди дитина робитиме те, чого ви від неї захочете. Але якщо ви будете терпи­мими до її неминучих помилок, терпляче допо­магатимете переборювати їх, то й вона сама, ставши дорослою, буде терпимою. Якщо ви співчували тоді, коли вона пережи­вала невдачі, вона сама стане великодушною. Зловтішаються над іншими звичайно ті, над невдачами яких у дитинстві сміялися. І тому вони, коли бачать людину, якій не поталанило, радіють, що не вони одні такі погані.

Якщо дитина почуває, що ви їй довіряєте, то вона виростає відповідальною, буде вірити в се­бе й інших. Якщо за свої досягнення завжди чує похвалу від вас, вона буде вам вдячна. І, коли виросте, теж буде вдячною людиною. Якщо вона відчуває, що в більшості випадків ви схвалюєте її вчинки, то буде впевнена, що вона..гарна,її..люблять. І тому в майбутньому буде любити себе не залежно від того, що бу­дуть говорити про неї інші люди. Якщо ви будете визнавати її досягнення, будете їм щиро радіти, у своєму дорослому житті во­на із задоволенням буде ставити собі все нові й нові цілі й обов'язковоі їх досягне. Адже вона знає, що в неї вже багато разів виходило те, за що вона бралась. І тому зараз немає жодних сумнівів, що в неї знову все буде гаразд. Якщо людина не сумнівається в отриманні результатів своєї діяльності, то вона майже завжди досягає своєї мети. Якщо ж зазнає невдачі, то для такої людини це не привід для самозвинувачень.

А тепер розглянемо практичні поради, які до­зволять вашим дітям бути (залишатися) оптиміста­ми й радіти життю.

"Фантазія є ще однією творчою здатністю нашої психіки."

Альфред Адлер

НЕ ПІДГАНЯЙТЕ, А ДІЙТЕ

Ви знаєте, що кожний з батьків у середньому щодня висуває своїм дітям понад 2000 беззапереч­них вимог? Що це за беззаперечні вимоги? Це ви­моги, що вимагають негайного виконання. Звучать вони приблизно так: «Вставай. Час до школи. Одяг­нися. Поснідай. Прибери за собою посуд. Почисти зуби. Причеши волосся. Нагодуй собаку. Не забудь зробити уроки. Забери свої туфлі. Збери іграшки. Вимкни телевізор. Накрий на стіл. Зроби уроки...». Як же тут не «оглухнути» від нескінченного потоку вказівок?! Наші вимоги можуть бути висловлені ще й у такому категоричному тоні: «Зараз же зроби це, а то гірше буде!»

День у день ті самі вимоги залишають занад­то мало можливостей для здійснення самостійних учинків, дій, активності дитини. Якщо ви все-таки висуваєте якусь вимогу дитині, робіть це, уникаючи нотацій і невдоволення із приводу того, що вона колись зробила або не зробила.

"Красива брехня? Увага! Це вже творчість."

Станіслав Єжи Лец

ПЕРЕБОРІТЬ НЕГАТИВНУ СТАТИСТИКУ

За середньостатистичними даними, дитина одержує в день тільки 12,5 хвилин на спілкування з батьками. Із цього часу 8,5 хвилин батьки відво­дять на різного роду наставляння, зауваження й су­перечки зі своїми нащадками. На довірче дружнє спілкування залишається лише 4 хвилини на день! До речі, у середньому дитина одержує щодня 432 негативні зауваження й лише 32 позитивних.

Жахаючі статистичні дані, чи не так? Важко в цій ситуації дитині не зневіритися в собі, своїх силах, щасливому майбутньому. Але ж вам так хо­четься, щоб ваш малюк був щасливим? Тоді приді­літь своїй дитині більше часу та замініть «негатив» на «позитив».

НЕ ВІШАЙТЕ НА ДИТИНУ «ЯРЛИКИ»

Деякі ярлики, які навішують на дитину оточую­чі, а іноді й самі батьки, можуть приклеїтися до них назавжди: «він безглуздий»; «він кращий за всіх»; «він боягуз»; «вона геніальна»; «він відстав у розви­тку»; «вона нічого ніколи не бачить»; «він важкий підліток»; «вона гарненька».

Ярлики приклеюються до дітей, заганяють їх у жорсткі стереотипи, подолати які потім над­звичайно важко. Вони спотворюють їхнє уявлення про себе та свої потенційні здібності. Діти стають такими, якими вони себе вважають на підставі то­го, що думаєте про них ви. Ярлики можуть стати зручною відмовкою як для вашої дитини, так і для вас самих.

НЕ НАВ'ЯЗУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ ДІТЯМ

Задумайтеся над тим, що ми іноді говоримо своїм дітям: «не будь таким дурним!»; «поводься тихо»; «сиди смирно»; «чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?»; «перестань плакати!»; «як тобі не соромно!»; «від тебе стільки шуму!»; «з то­бою саме лихо!»; «ти думаєш тільки про себе!»; «ти такий же, як твій батько!»; «не сумуй!».

Ми гаємо час, говорячи дітям, щоб вони не бу­ли такими, які, як нам здається, вони є. Більше того, вимагаємо, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це закінчується тим, що, ставши дорослими, вони, як і колись, продо­вжують займатися справою, що їх абсолютно не на­дихає. Багато дорослих усе життя мріють позбутися безрадісної роботи, що вони колись обрали з волі батьків. Тому з повагою ставтеся до думки ваших дітей. Єдність і згуртованість не можуть виникнути на основі одноманітності думок.

ЧАСТІШЕ НАГАДУЙТЕ ДИТИНІ, ЩО ВОНА ВІДІГРАЄ ВЕЛИКУ РОЛЬ У ВАШОМУ ЖИТТІ

Дитині певною мірою зручно почувати себе «малюком», від якого ніщо не залежить у навко­лишньому світі. Це особливо притаманно підліткам. Вони схильні вважати, що дорослі наділені майже необмеженою владою, а думки, почуття й учинки підлітків не мають для них жодного значення. Тому частіше нагадуйте дітям, що вони відіграють істот­ну роль у вашому житті. Наприклад: «Ти знаєш, я так вдячна, що ти дав мені пораду з приводу своєї молодшої сестри. Це виявилося дуже корис­но. Я спробував зробити так, як ти запропонував: не поводитися з нею, як із малолітньою дитиною,— і знаєш, вона стала набагато слухнянішою та само­стійнішою».

"Конфлікт і його подолання — це фундамен­тальні елементи творчості."

Мелані Кляйн

ЗМІЦНЮЙТЕ ДИТЯЧУ ВІРУ В МРІЮ

Довідайтеся, якими є заповітні бажання вашої дитини, і підтримайте її в їхньому здійсненні. До­помагаючи дітям втілювати бажане, ви привчаєте їх до думки, що мрії здійснюються. Це дає їм від­чуття повноти життя. Якщо ми відмовляємося від своїх мрій і надій, життя стає сірим і дещо без­глуздим.

Зробіть усе, щоб допомогти дитині здійснити свої заповітні бажання. Існує безліч справ, за допо­могою яких ви зможете зміцнити віру дітей у здій­снення їхньої мрії.

ЧАСТІШЕ ВЛАШТОВУЙТЕ «СВЯТА НАТХНЕННЯ»

«Свято натхнення» можна влаштувати за обі­днім столом, на сімейному святі, де завгодно, у будь-якому місці, у будь-який час. Це прекрас­на можливість зосередитися на тому, що ми лю­бимо одне одного, а не на тому, що нам не по­добається у вчинках близьких людей. Для цього в імпровізоване коло поміщають кого-небудь зі членів родини. Взявшись із ним за руки, кожний по черзі говорить йому: «Я люблю в тобі...». Коли всі закінчать, «винуватець урочистостей» сам ви­словлюється з приводу того, що йому подобається в собі, а потім обирає наступного члена родини, запрошуючи його в середину сімейного кола. І так далі... Повірте, ви будете просто вражені атмосфе­рою духовної близькості, що виникає на «святах натхнення».

ДІЙТЕ ТАК, НАЧЕБТО ВАША ДИТИНА МОЖЕ ВПОРАТИСЯ САМОСТІЙНО

Часто нам буває простіше зробити що-небудь за свою дитину, тому що, правду кажучи, ми вміємо робити все набагато швидше й раціональніше. Але, тим самим ми позбавляємо її можливості пізнавати життя на власному досвіді. Якщо ваша дитина на­магається надягти черевики й говорить вам: «Я не вмію», а ви знаєте, що раніше вона могла зробити це сама, посміхніться й вийдіть із кімнати. У жод­ному разі не просіть її та не стійте в неї «над ду­шею». Таким чином ви дасте дитині відчуття, що в неї вірять, а це почуття здатне підштовхнути її до здійснення таких учинків, які вона вважала непо­сильними для себе.

Переконаєтеся, що у вашої дитини є певні обов'язки і вона робить свій внесок у сімейні справи.

Один із чудових способів допомогти дитині відчути свою значущість — дати їй якнайбільше можливостей принести користь усій родині. Нехай дитина знає, наскільки важливим є її особистий внесок у сімейні справи.

УНИКАЙТЕ ГОВОРИТИ ДИТИНІ «НЕ МОЖНА»

Ми дуже часто говоримо дітям «не можна» і рідко — «можна». Від цього не стає краще ні на­шим дітям, ні нам самим. Занадто часто ми вимов­ляємо «не можна» із приводу того, що насправді не дуже й важливо. Тому краще запитайте себе: «Що для мене важливіше: дозволити дитині пізна­ти незвідане або зберегти в домі порядок?» Замість того, щоб говорити: «Не можна малювати на сті­нах»,— скажіть: «Стіни — не для того, щоб на них малювали. Ось тобі папір».

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТІ ЗАСЛУГИ ДІТЕЙ БЕЗ ПОРІВНЯННЯ ІЗ ЗАСЛУГАМИ ІНШИХ

Привчайте дитину ставити перед собою власну мету й робити все, від неї залежне, щоб досягнути її. Запитуйте її приблизно так: «Чи все ти зробив, що від тебе залежало?», а не так: «Ти це зробив кра­ще, ніж інші?». Коли заслуги вашої дитини не по­рівнюються із заслугами когось ще, вона набагато охочіше робить усе від неї залежне. Це також до­поможе позбавити розчарування у випадку, якщо хтось виявиться кращим. А такий завжди знайдеть­ся. Нехай ваша дитина отримує задоволення від то­го, що вона робить сама, а не від того, у чому вона може перевершити іншого.

НЕНАВ'ЯЗЛИВО ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНІ САМОСТІЙНО ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

Замість того щоб говорити дитині: «Дозволь мені це зробити»,— краще навчіть її за допомогою навідних запитань поміркувати над тим, як можна самостійно досягнути успіху в тій або іншій справі. Наприклад: «Я помітив, як минулого разу ти робив і в тебе досить добре все вийшло. Як ти думаєш, мабуть, і цього разу в тебе це вийде?»

ЗАОХОЧУЙТЕ САМ УЧИНОК, — НЕ РОЗХВАЛЮЮЧИ ТОГО, ХТО ЙОГО РОБИТЬ

Розхвалюючи дитину, ви несвідомо робите її залежною від заохочень. У неї може виникнути відчуття, що будь-який її вчинок неодмінно пови­нен одержувати схвалення. І навпаки, ваше добре, підбадьорююче слово, що стосується самого вчин­ку, змушує дитину зосередитися на тому, що вона відчуває сама з цього приводу (внутрішній фактор заохочення).

Використовуйте такі фрази: «Схоже, ти отримав задоволення, малюючи цю картину», а не такі: «Ти гарний хлопчик».

Цей виховний прийом допомагає дитині від­чути свою значущість, упевненість у своїх силах і спроможність творити.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТУ ЗАЦІКАВЛЕНІСТЬ — ДИТИНИ В ЇЇ ВЧИНКАХ

Коли ви хочете заохотити дитину за те, що во­на вже зробила, найкраще робити це так, щоб під­креслити її особисту зацікавленість у цьому вчинку. Наприклад, якщо ваша дочка отримує в школі гарні оцінки, скажіть: «Схоже, що вчитися тобі приєм­но» або «Мабуть, твоє навчання йде тобі на ко­ристь». Такі слова набагато ефективніші, ніж фрази на кшталт: «Я впевнена, що з такими оцінками ти перевершуєш усіх учнів у класі», або «Ти в мене така розумниця», або «Я по-справжньому пишаюся тобою».

Якщо вам не вдасться розбудити в дитині осо­бисту зацікавленість у своїх діях, то згодом єдиним стимулом для того, щоб щось робити, для неї мо­же стати заохочення оточуючих, тобто зовнішній фактор.

ЗНАХОДЬТЕ НАЙМЕНШИЙ ПРИВІД ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ

Часто коли ми буваємо сердиті або дитина «ви­водить нас із себе», дуже непросто підібрати по­трібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. І тому ми або мовчимо «зчепивши зуби», або кричимо та караємо її. А це, як правило, тільки погіршує ситуацію. Що робити?

Краще заспокоїти дитину, нагадавши їй про її колишні успіхи, про події, які були радісними для неї. Якщо ж ви будете вишукувати в її вчин­ках тільки недоліки і зосереджуватися на них, то в неї може згаснути будь-яке бажання що-небудь робити.

СКОРИСТАЙТЕСЯ СВОЇМИ НЕДОЛІКАМИ

Діти відчувають себе карликами у світі всемогут­ніх велетнів. Вони схильні переоцінювати здатності батьків (малюки взагалі вважають своїх батьків ета­лоном у всьому) і недооцінювати власну значимість. Щоб нейтралізувати такі відчуття, не потрібно бо­ятися говорити з ними про ваші власні помилки й невдачі, намагаючись додати розмові в цілому по­зитивний акцент. Розмовляючи з дитиною про свої труднощі й про те, як ви з ними справляєтеся, ви даєте їй зрозуміти, як важливо ділитися власними проблемами, щоб долати їх спільними зусиллями рідних і близьких. Поступово й діти виробляють у собі вміння говорити правду, без остраху здатися недосконалими.

"Відсутність мрії губить народ."

Джон Кеннеді

ПОМИЛЯТИСЯ — ЗНАЧИТЬ ПІЗНАВАТИ ЖИТТЯ

Коли ваша дитина помиляється, уникайте ро­бити їй зауваження, бо це змусить її згодом при­ховувати свої помилки, обманювати й побоюватися ризикувати.

Батькам властиво оберігати дітей від помилок. Коли вони все ж таки помиляються, часто доріка­ємо або самі намагаємося вирішити проблеми. Іно­ді навіть жаліємо дитину і починаємо її втішати: «Усе нормально, мама сама все влагодить». Так ми не навчимо дитину відповідати за свої помилки. Помилки відіграють істотну роль у пізнанні світу і є невід'ємною частиною самого життя. Не поми­ляється тільки той, хто нічого не робить.

ПЕРЕСТАНЬТЕ ВІДНІМАТИ В ДИТИНИ ЇЇ САМОСТІЙНІСТЬ

Надмірна опіка може тільки зашкодити дити­ні. Усі ми любимо своїх дітей і не хочемо бачити їхні страждання. Але, відгороджуючи їх від справ, ми робимо їм ведмежу послугу.

Незважаючи на те, що такі акти милосердя благотворно впливають на наше почуття власної значимості, вони заважають дітям пристосуватися до реального життя. Надмірна опіка закладає у сві­домість дитини інформацію про те, що навколиш­нє життя повне небезпек і що дитина має потребу в людині, здатній захистити, взяти під своє крило. Наші діти стають старшими, і з роками знайти таку людину буває усе важче й важче. Ви коли-небудь бачили, як вилуплюється з яйця пташеня? Йому в буквальному сенсі доводиться «повністю викла­датися», щоб пробити шкарлупу й вийти з неї. Так і хочеться допомогти йому вибратися. А чи знаєте ви, що якщо розкриєте шкарлупу за нього, то пта­шеня загине? Те саме відбувається й з метеликом, який щосили намагається вийти з кокона. Боротьба дає цим створінням додаткові сили для того, щоб здійснити своє право ввійти в життя.

ПОЗБАВТЕ ДИТИНУ ВІД ПРИНИЖЕНЬ

Часом, коли батьки відчувають, що їхні зусилля підкорити собі дитину ні до чого не призводять, вони вдаються до авторитарних методів впливу, що зменшує почуття власної гідності дитини.

Принизивши, ми, скоріше за все, отримаємо, що хотіли, але це буде тільки тимчасове явище. По­бічні ефекти приниження — невпевненість у собі, бажання помститися й недовіра до нас. Вони ви­являються особливо сильно, коли ми принижуємо дітей у присутності їхніх друзів.

Будьте обережні у використанні таких слів, як «завжди» і «ніколи». Вони є перебільшеними та ґрунтовно псують наші взаємини з дітьми.

НЕ КВАПТЕСЯ

Одвічний педагогічний гріх: чекаємо все й од­разу. Вимагаємо негайної віддачі, іноді не одержу­ємо, але при цьому не уявляємо, скільки втратили. Нам потрібно, щоб дитина вчилася сьогодні добре, ми змушуємо — вона вчиться, але стає «зубрилою» і ненавидить навчання, а може, і... нас.

"І Найбільша помилка при вихованні — це над­мірна квапливість."

Жан Жак Руссо

Тому, шановні батьки, пам'ятайте: найважливі­шими складовими виховання є терпіння і час.

ОПИРАЙТЕСЯ НА ПОЗИТИВНЕ

Ми дуже принципові й недоліків не терпимо. Зосереджуємося на них, не розуміючи, що губимо дітей, виховуючи брехунів, хуліганів, злодіїв.

Дитина, та й будь-яка людина, не може витри­мати думки про те, що в ній все погано до остан­ньої риси, вона відчуває, що це справді не так, і тому осудливі слова на її адресу просто не сприй­маються.

Однак ми скупі на похвалу, ми «чесні», ми бої­мося добрим словом зіпсувати дитину, ми засмуче­ні життєвими неприємностями, дитина дратує нас своїм невмінням, капризами тощо. І пішли холодні погляди, зауваження, смикання, лайка. Усі проблеми з дитиною виникають гам, де вихователеві не ви­стачає доброго слова.

Ми вибудовуємо монблани теорій, методик, щоб приховати ці недоліки.

Тому поступово вилучайте з репертуару своїх виховних засобів погляд косий, підозрілий, важкий. Залишайте погляд добрий, лагідний, розуміючий, підбадьорливий. А для покарання? Здивований по­гляд: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти міг таке зробити?!».

Заборонимо ж собі сваритися з дитиною хоч на тиждень і, якщо вистачить витримки, ми з по­дивом побачимо, наскільки м'якшою, добрішою, слухнянішою та веселішою вона стала. Це здається дивом, але дива немає — просто ми на тиждень зійшли з помилкового шляху виховання!

Необхідно знаходити найменший привід для за­охочення. Але часто, коли ми буваємо сердитими або дитина «виводить нас із себе», дуже непросто підібрати потрібне слово, здатне змінити ситуацію й надихнути дитину. Іноді ми змушені буквально «відкопувати» навіть «найнезначнішу малість».

Отже, у вихованні зробіть опору на позитивне, теплий погляд, добре слово — і дитина обов'язково стане кращою.

"Уява важливіша, ніж знання."

Альберт Ейнштейн

ВИХОВУЙТЕ СПІЛКУВАННЯМ

Дієслово «виховувати» поєднує в собі три різні дії: керувати, вчити, спілкуватися.

Ми маємо керувати дітьми, поки вони малень­кі, вчити їх, але досить часто цим і обмежуємося, залишаючи осторонь найважливішу педагогічну дію — спілкування. І можна зрозуміти, чому ми схильні відхиляти спілкування,— воно несумісне з керуванням і навчанням.

Спілкування вимагає рівноправ'я та взаємопо­ваги. Спілкування — здатність перейматися почут­тями іншого.

Мить спілкування для виховання значить біль­ше, ніж години повчань.

Головна думка під час спілкування: дитина — рівна нам людина. Так просто. Але визнання цієї рівності перевертає душу дорослої людини та ро­бить щасливими дітей. Чудово!

ВИХОВУЙТЕ ЛЮБОВ'Ю

Усе виховання тримається на одному слові — люби. Потреба в любові є однією з фундаменталь­них людських потреб. Її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини.

Щоразу, коли ми караємо, погрожуємо, зви­нувачуємо, придушуючи в собі нашу любов, ми викликаємо в дітей почуття страху. Страх руйнує особистість і змушує дітей відчувати свою непо­вноцінність. Нам, дорослим, довелось достатньою мірою випробувати це почуття на власному досвіді, щоб уявити, яким руйнівним воно може бути. Ді­тям необхідно відчувати нашу любов без будь-яких умовностей, вони мають знати, що їм не треба спе­ціально робити що-небудь, щоб її заслужити. Однак досить часто від батьків можна почути звертання: «Якщо не будеш хорошим хлопчиком, не буду тебе любити» або «Не очікуй від мене нічого доброго, поки не перестанеш... (лінуватися, бешкетувати) і не почнеш... (добре вчитися, допомагати по гос­подарству, слухатися)».

Давайте прислухаємося до цих висловлювань. Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), «тільки якщо...». Які ж причини заважа­ють батькам безумовно любити, сприймати дитину й показувати це їй?

Багато хто з нас, навіть уже ставши дорослим, за старою звичкою намагається бути улюбленцем завдяки певним вчинкам. Давайте поставимо собі запитання: «Чи все я роблю для того, щоб вчин­ками моєї дитини керувала любов, а не страх?» Страх може стати причиною того, що діти будуть уникати відповідальності та проявів ініціативи, усе частіше й частіше вдаючись до неправди й обви­нувачення інших. Діти можуть реагувати на страх двома способами: наступом або відступом. Вони або стають упертими і не піддаються або, навпа­ки, забиваються в кут. Страх породжує ворожість, відособленість, невпевненість. А за допомогою без­умовної любові ми вручаємо нашим дітям один із найкоштовніших подарунків — уміння зберегти в собі віру в життя.

КАЯТТЯ БАТЬКА

Послухай, синку. Я вимовляю ці слова в той час, коли ти спиш; твоя маленька рука підкладена під щічку; а кучеряве біляве волосся злиплося на во­логому чолі. Я один прокрався у твою кімнату.

Кілька хвилин тому, коли я сидів у бібліотеці і читав газету, на мене нахлинула важка хвиля каят­тя. Я прийшов до твого ліжечка з визнанням своєї провини.

Ось про що я думав, синку. Я зірвав на тобі свій поганий настрій. Я вилаяв тебе, коли ти вдягався, тому що ти витирався мокрим рушником. Я вилаяв тебе за те, що ти не почистив черевики. Я сердито закричав на тебе, коли ти кинув щось зі свого одя­гу на підлогу.

За сніданком я теж до тебе причепився. Ти про­лив чай. Ти жадібно ковтав їжу. Ти поклав лікті на стіл. А потім, коли ти відправився погратись, а я квапився на потяг, ти обернувся, помахав мені ру­кою і крикнув: «До побачення, тату!»

"Я ж насупив брови і сказав: «Розправ плечі!»..." Л. Лорисд

ВИХОВУЙТЕ СПІВПРАЦЕЮ

Виховання — співпраця з дитиною. Педагогі­ка — наука про мистецтво співпраці. Співпрацю­вати з людьми — значить поважати їх, цінувати, вміти поступитися своїми бажаннями, мати потре­бу в них і бути їм потрібним.

"Людина, що дійсно поважає людську осо­бистість, поважає її у своїй дитині, почина­ючи з тієї хвилини, коли дитина відчула своє «я» і відокремила себе від навколишнього світу." Дмитро Писарев

А його так мало в наших взаєминах з дітьми. Багатьом із нас потрібно покаятися у своїх прови­нах перед дітьми і... стати іншими.

Отже, з одного боку, найпростіша педагогіка вкладається в одну фразу: «А дати йому, як треба, щоб знав!» З другого — нескінченні складнощі та суперечності: «Що робити?» Вибирати треба вам, а ми віримо, що ваш вибір буде правиль­ним.

Застосовуючи вищенаведені практичні поради, ви допомагаєте власній дитині бути оптимістом. Використовуючи їх, пам'ятайте про певні застере­ження, а саме:

1. Якщо ви будете постійно критикувати свою ди­тину, то вона через це навчиться засуджувати (себе й інших людей).

2. Якщо ваша дитина буде рости у ворожій об­становці, то вона навчиться так само вороже ставитися до світу. І це навчить її бути над­мірно агресивною.

3. Якщо ваша дитина виросте в атмосфері страху, вона навчиться боятися всього на світі.

4. Якщо ви оточите свою дитини атмосферою жа­лості, вона навчиться жаліти себе, а це при­зведе до негативних наслідків.

5. Якщо ви створите своїй дитині атмосферу глу­зувань, вона може стати сором'язливою.

6. Якщо ви будете постійно порівнювати свою дитину з іншими дітьми, вона навчиться за­здрити.

7. Якщо ви будете постійно соромити її — вона навчиться завжди почуватися винною.

Отже, шановні батьки, подумайте гарненько, якими ви хочете бачити своїх дітей. Ми сподіває­мося, що оптимістичними, радісними, щасливими, справжніми улюбленцями долі.

Пам'ятка для батьків щодо виховання дитини в родині

Сім принципів виховання дисципліни у дитини

1. Відокремлюйте свої почуття від дій. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам'ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.

2. Уважно вивчайте дитину — ви повинні знати стан здоров'я її нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу повинні сприйматися батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.

3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.

4. Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вва­жають його жорстоким, несправедливим і не ображаються на батьків).

5. Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти правила поведінки і засвоїти їх.

6. Дайте зрозуміти своїй дитині, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.

7. Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині направити її дії в інше, доз­волене русло. В цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

Допоможемо своїй дитині самоорганізовувати себе та своє робоче місце

1. Своєчасно лягати спати і рано вставати, щоб не запізнюватися до школи, встигнувши перед тим без особливого поспіху та зайвої метушні й нервування все зробити — прибрати постіль, провітрити кімнату, зробити ранкову гімнастику, виконати туалетні і водні процедури, добре поснідати.

2.Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, ко­ли кожна річ має своє постійне місце; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв; після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне для шкільних занять наступного дня з тим, щоб нічого не забути вдома.

3.Сівши за письмовий стіл, відразу приступити до ро­боти, не відволікаючись на сторонні справи, працювати зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, «коли став робить, то байдики не бить».

4.Мати дозвілля тоді, коли виконано все домашнє за­вдання.

5.Виконувати завдання у той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра народна порада: «Нинішньої роботи на завтра не відкла­дай».

6.Працювати в темпі, жваво. «Відстанеш годиною - не наздоженеш родиною».

7.Неодмінно доводити розпочате виконання домашнього завдання до його повного завершення.

8.Не братися відразу за багато справ, бо «Хто много зачинає, той мало кінчить».

9.Благо — натхненна праця, яка будить охоту до неї, і це має дуже велике значення. «Була б охота, піде на лад всяка робота», — вчить народна педагогіка. Саме така мета вбачається у духовно-моральній допомозі. Тепле слово, лагідність, доброзичливі стосунки в сім'ї, щира порада, зразковий приклад батьків у тих чи інших вчинках, родинна любов, увага та повага, підтримка та взаємовиручка в скрутну хвилину — ось якої саме до­помогти у навчанні потребують наші діти від своїх батьків.

Пропонуємо вам вісім порад щодо виховання дітей:

Будьте уважні до того, що ви говорите своїм дітям. Дорослі недостатньо контролюють свої висловлювання, коли розмовляють з дітьми. Деякі батьки звертаючись до дитини, називаючи їх поганими словами: ледарем, дурнем, нездарою. Цим батьки і вихователі гублять дітей. Діти, піддаючись навіюванню, через деякий час, дійсно, стають недопитливими, ледачими і нездатними.

Не треба лякати дітей чудовиськами, вовками, поліцією. Це не зробить їх ні розумнішими, ні добрішими.

Виховуйте дітей, подаючи їм бездоганний приклад. Діти не люблять повчань та нотацій, вони хочуть бачити ваші вчинки, а не слухати ваші слова.

За будь-яких обставин намагайтеся бути на висоті в очах своїх дітей. Не варто виставляти на показ свої слабкості і недоліки. Коли батьки дозволяють дітям бачити їх слабкості, діти хвилюються, втрачають орієнтацію, оскільки їм, як правило, нема більше на кого надіятись.

Знаходьте можливість підтримати свою дитину, а не «опустити». Дитина відчуває себе маленькою і слабкою, а тому хоче мати над собою непорушний авторитет, що захищає її. Дитина завжди шукає у батьків фізичної та психологічної підтримки.

Краще ніколи не бити дитину. Хоча, якщо вона дійсно цього заслуговує, покарання їй нe зашкодить, але будьте обережні! Ніколи не карайте дитину, якщо ви злі. Тому що ви залишите в її пам'яті враження ненависті, злоби, а не справедливості. А для справжнього виховання дитина повинна відчувати, що ви справедливі і тому маєте рацію, караючи її.

Якщо вам і доводиться покарати дитину не виражайте ні злоби, ні ворожості. Дитина швидко забуде ляпаса, але ніколи не забуде ваш погляд, повний ненависті і злоби. Ваші покарання повинні бути продиктовані не тим, що у вас «увірвався терпець», а бажанням дати зрозуміти дитині, що для її ж блага існують правила, яких потрібно дотримуватись.

Робіть все для того, щоб діти не втратили довіри до Вас. Діти повинні безмежно довіряти своїм батькам і підкорятися їм. Це одне з основних правил виховання дітей в дружній і люблячій сім'ї.

Закони розумно організованого сімейного виховання школярів

1. Пам'ятайте, що навчання – один із найскладніших видів праці,а розумова сила й здібності дітей не однакові.

2. Не можна вимагати від учня неможливого. Важливо визначити, на що він здатен у даний час навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності.

3. Навчання не сприяє розвитку учня, якщо воно вимагає від нього механічної роботи, зазубрювання, а не напруження розумових сил, пізнавальної активності, мислення та дії.

4. Найпростіший метод виховання, що не вимагає ні часу, ні розуму – побити дитину й цим озлобити її чи зламати. Виключайте опіку, крик, насилля й командно – наказовий тон. Вони виключають протидію дітей, психічні травми, придушують бажання та інтерес, примушують шукати порятунок в обмані.

5. Розвивайте цікавість,інтелектуальні бажання,ініціативу й самостійність дитини в навчанні та в усіх її справах.

6. Пам'ятайте, що згідно з науково обґрунтованими нормами ,над виконанням усіх домашніх завдань учень першого класу має працювати не більше однієї години, 2-го класу -1,5 годин, 3-4 класів – до 2-х годин, 5-6 класів – до 2,5 години, 7 класу – 3-х годин, 8 – 11 класу – 4-х годин.

7. Привчайте дітей користуватися годинником і не дозволяйте сидіти над виконанням домашнього завдання більше встановленого часу. Це відіб'ється на їхньому здоров'ї та розумовому розвитку. На вихідні дні та свята домашні завдання не слід задавати.

8. Не примушуйте учнів писати в чернетках, переписувати виконане ним завдання – це призводить до перевтоми, викликає відразу до навчання.

9. Не хвилюйтеся, якщо ваша дитина отримає виконану роботу не таку оцінку, як вам би хотілося. По-перше, оцінка має виховну роль, а по-друге, це не остання робота й не остання оцінка.

10. Дайте можливість дитині самостійно пізнати радість успіху в навчанні, визначити індивідуальну стежку в розумовій праці.

11. Перевіряйте виконані дітьми домашні завдання, особливо на першому етапі навчання. Але вашими оцінками має бути «задоволений» та «не задоволений». Можна додати слово «дуже» .І будьте впевнені, що завтра ваша дитина буде дуже старатися, щоб ви були нею задоволені.

12. Здоров'я дитини – крихка кришталева куля, а тримаю її три атланти: спадковість, спосіб життя й середовище. Організуйте правильний режим життя, харчування й відпочинку дітей.

13. Організовуючи різні ігри й види навчальних занять дітей, приділяйте увагу фізичному розвитку й особливо розвитку дрібних м'язів (пальців та рук). Від цього залежить почерк дитини, якість малювання, креслення, ігри на музичних інструментах.

14. Обов'язково помічайте й заохочуйте навіть мало помітні успіхи дітей у навчанні й поведінці, використовуючи для цього слова похвали, поцілунки й різні види морального заохочення.

15. Батько і мати – найкращі вихователі, вони повинні впливати на поведінку своїх дітей навіть тоді, коли їх немає вдома.

Пам'ятайте, що дитина – джерело життя своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так у дітях відбивається вся організація життя сім'ї, працьовитість, духовне багатство й моральна чистота матері та батька.

Майбутнє належить тільки дітям! Робіть усе, щоб дитинство й майбутнє наших дітей було прекрасними.

Любові та взаєморозуміння, успіх і щастя вам і вашим дітям.

    Відповідальність батьків за здоров'я своїх дітей

Відповідальне батьківство з точки зору чинного законодавства. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. ч. І cт. 18 Конвенція про права дитини.

Разом із статусом батьківства на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. ст. 12 р. ІІІ Закону України " Про охорону дитинства".
У статті 51 Конституції України сказано, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Стаття 150. Сімейного кодексу України. Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Батьки зобов'язані поважати дитину.
Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

ЗАПАМ'ЯТАЙ!

За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Адміністративна відповідальність

Стаття 180. Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 – 212-21). Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння батьками неповнолітнього, особами, які їх замінюють, або іншими особами – тягне за собою накладення штрафу від шести до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 184. Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1 – 212-21). Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей – тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, – тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність, – тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 307. Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 – 330). У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративне правопорушення, штраф стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

Кримінальна відповідальність

Стаття 150. Кримінальний кодекс України. Експлуатація дітей.
Експлуатація дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці – карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, – караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 150–1 Кримінальний кодекс України. Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом.
Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) – карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбаченихстаттями 150,303, 304 цього Кодексу, або за попередньою змовою групою осіб, – караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Стаття 164. Кримінальний кодекс України. Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.
Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні, – карається громадськими роботами на строк від вісімдесяти до ста двадцяти годин або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.
Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, – карається громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до трьох років.

Стаття 166. Кримінальний кодекс України. Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування.

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, – карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 167. Кримінальний кодекс України. Використання опіки чи піклування з корисливою метою на шкоду підопічному (зайняття житлової площі, використання майна тощо) – карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 304. Кримінальний кодекс України.
Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність, у пияцтво, у заняття жебрацтвом, азартними іграми – карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.
Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір'ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, або особою, на яку покладено обов'язки щодо виховання потерпілого чи піклування про нього, – караються позбавленням волі на строк від чотирьох до десяти років.

Сімейно – правова відповідальність

Стаття 164. Сімейний кодекс України. Підстави позбавлення батьківських прав.
Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.
Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.
Під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Стаття 47. Закон України «Про загальну середню освіту». Відповідальність за порушення законодавства про загальну середню освіту.
Посадові особи і громадяни, винні у порушенні законодавства про загальну середню освіту, несуть відповідальність у порядку, встановленому законами України.
Шкода, заподіяна учнями (вихованцями) загальноосвітньому навчальному закладу, відшкодовується відповідно до законодавства України.
Злісне ухилення батьків від виконання обов'язків щодо здобуття їх неповнолітніми дітьми повної загальної середньої освіти може бути підставою для позбавлення їх батьківських прав.
Батьки несуть відповідальність за вчинки своїх дітей
Стаття 1178. Цивільний кодекс України. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.
Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, – якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров'я чи іншого закладу, що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов'язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов'язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Обов'язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов'язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли.